News
Молоді бібліотекарі: історії воєнного часу
Хочемо поділитись історією молодої бібліотекарки Ольги Зубренко з Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки. З 2016 року брала участь у семінарах, тренінгах, конференціях та інших заходах, організованих ВГО Українська бібліотечна асоціація. Серед них, зокрема, семінар з лідерства для ВПО у 2017 р. у Львові, міжнародний форум молодих бібліотекарів у Харкові у 2019 та онлайн-версія у 2021, Львівські бібліотечні форуми 2020 та 2021 року, ІV Всеукраїнська школа молодих бібліотекарів у 2021р, а також заходи для бібліотек-хабів цифрової освіти. Як волонтер викладала основи комп’ютерної та інформаційної грамотності, має активну проукраїнську позицію.
Всім привіт, ми з України!
Мене звати Ольга. Мені, моїй 9-річній доньці, мамі та моєму коту довелося тікати з прекрасного українського міста Харкова, яке бомблять російські військові з 24 лютого 2022 р. Це спустошує, і насправді ми вдруге тікаємо від «рятівників», які хочуть врятувати нас від наших речей, дому і навіть життя.
Після того, як я вперше втікла з Луганська у 2014 році, мені снилося багато жахів про війну. Я прокинулась і подумала про себе: яке полегшення, що ми далеко. Я сподівалась на спокійне життя для доньки, якій у 2014 році було всього 1,5 роки. Але війна повернулася до нас і вдарила нас сильніше, ніж вперше.
З 24 лютого три тижні я жила в підвалі і чула, як моя дитина плаче від жаху після того, як довелося вийти, щоб швидко прийняти душ. Потім пару мирних днів у Кривому Розі. Вони були затьмарені високою ймовірністю бомбардування ракетами чи літаками, оскільки сирени лунали цілий день. Тоді мені дали великий шанс піти в безпечне місце, і почалася довга дорога. Кривий Ріг – Дніпро; Дніпро – Львів; Львів - Хелм; Хелм – Варшава; Варшава – Берлін; Берлін – Франкфурт; Франкфурт – Буцбах. Три довгих дні поїздів, вокзалів, тимчасових притулків і перетягування сумок із бодай одягом, який ми могли собі дозволити.
Я хочу подякувати всім людям, які були поруч з нами з початку війни. Усі волонтери та випадкові люди, які всім своїм відкритим і добрим серцем хотіли допомогти. Їх так багато! Неможливо передати словами вдячність Українській бібліотечній асоціації та Німецькій національній бібліотеці за можливість продовжити своє професійне зростання. Я з нетерпінням чекаю на можливість вчитися та працювати!
Врешті, немає нічого важливішого за життя: люди можуть відбудуватися, можуть постати з попелу, якщо вони ще живі. Тому я впевнена, що ми виживемо, зміцнимося і відбудуємо все, що відібрали. Харківська обласна універсальна наукова бібліотека, в якій я працювала останні 8 років, частково пошкоджена. Але я знаю, що бібліотека – це не будівля. Це люди, які роблять її ідеальним і необхідним місцем для інших людей. Ми з колегами ще живі, тож є надія.
Слава Україні!
Greetings, everyone, we are from Ukraine!
My name is Olha. Me, my 9 y.o. daughter, my mother and my cat had to flee from the beautiful Ukrainian city Kharkiv that was bombed by russian military since February, 24. It's devastating, and it's actually our second time running away from "saviours", who want to save us from our belongings, our homes and even lives.
After I first ran away from Luhansk in 2014, I had lots of nightmares about the war. I woke up and thought to myself: what a relief, that we are away. I hoped for a peaceful life for my daughter, who was only 1,5 y.o. in 2014. But the war came back for us and hit us harder, then the first time.
Since February 24 there were 3 weeks of living in a basement and hearing my child cry in terror after having to come out at least to have a quick shower. Then couple of peaceful days in Kryvyi rih. They were clouded by a high possibility of bombing by rockets or planes, as the sirens were heard all day long. Then I was given a big chance to go to safety and a long road started. Kryvyi rih – Dnipro; Dnipro – Lwiw; Lwiw – Chełm; Chełm – Warszaw; Warszaw – Berlin; Berlin – Frankfurt; Frankfurt – Butzbach. 3 long days of trains, railway stations, temporary shelters and dragging the bags with at least some clothes we could afford to take.
I want to thank all the people, who were there for us since the beginning of war. All the volunteers and random people, who wanted to help with all their open and kind hearts. There are so many of them! Words cannot really express my gratitude to the German National library for the opportunity to continue my professional growth there. I'm looking forward to learning and working so much!
Lastly, there's nothing more important, than lives: people can rebuild, almost rise from the ashes, if they are still alive. So I am sure, we will survive, grow stronger and rebuild everything, that was taken away. Kharkiv regional universal scientific library, where I've worked for the last 8 years, is partly damaged. But I know, that library is not a building, it's the people, who make it a perfect and necessary place for other people. My colleagues and I are still alive, so there is hope.
Слава Україні!